Певні відмінності є і в синтаксисі програм під різні компілятори. Щоправда, центральні процесори для комп’ютерів фірм AMD та Intel практично сумісні й відрізняються лише деякими специфічними командами. А ось спеціалізовані процесори для інших пристроїв, наприклад, відеокарт, телефонів містять суттєві відмінності. Упродовж 1959 року ALGOL fifty eight широко обговорювався, була запропонована нотація для опису синтаксису мов програмування — форма Бекуса — Наура.
а не можливості апаратних засобів. Програми, що складаються на таких мовах, являють собою послідовності операторів,
Статична семантика описує обмеження на структуру текстів мови які важко або неможливо виразити звичайними структурними формалізмами[4]. Для компільованих мов, статична семантика, по суті, це правила які можуть бути перевіреними на етапі компіляції. Наприклад перевірка того що кожен ідентифікатор задекларований до того як використовується (в мовах які потребують таких декларацій) або що варіанти в операторі switch різні[11]. Інші форми статичного аналізу, такі як аналіз потоку даних[en] також можуть бути частиною статичної семантики.
При цьому асемблерні програми все так же скрутні для читання, трудомісткі при налагодженні і вимагають великих зусиль для перенесення на інші типи ЕОМ. Однак і зараз асемблерні мови використовуються при необхідності розробки високоефективного програмного забезпечення (мінімального за обсягом і з максимальною продуктивністю). Створюються мови, призначені для реалізації великих проектів. Проблемно-орієнтовані мови, що оперують конкретними поняттями вузької галузі. Програма, написана на будь-якій мові програмування, є вихідною програмою. Особливість таких програм, як ми пам’ятаємо, полягає в тому, що вони складаються з інструкцій, зрозумілих людині, але не зрозумілих процесору комп’ютера.
Інтерпретовані мови володіють деякими специфічними додатковими можливостями (див. вище), крім того, програми на них можна запускати відразу ж після зміни, що полегшує розробку. Програма скриптовою мовою може бути найчастіше запущена на різних типах машин та операційних систем без додаткових зусиль. Тоді як науковці переважно використовували Фортран, а бізнес — COBOL, 1963 року в IBM вирішили створити універсальну платформу IBM/360 і мову програмування.
Друге Покоління[ред Ред Код]
Прикладами мов високого рівня можуть служити мови АЛГОЛ, ФОРТРАН, ПЛ/1, ПАСКАЛЬ, СІ, АДА, ПРОЛОГ тощо. Наприклад, мова ФОРТРАН є однією з найбільш ранніх і простих мов програмування. Однак у мові ФОРТРАН не передбачений розвиток структури даних, не дозволені рекурсивні звертання до підпрограм, відсутній строгий опис мови.
- років для розробки
- Програми,
- Крім того, скомпільована програма може виконуватися тільки на тому ж типі комп’ютерів і, як правило, під тією ж операційною системою, на яку був розрахований компілятор.
- Однак і зараз асемблерні мови використовуються при необхідності розробки високоефективного програмного забезпечення (мінімального за обсягом і з максимальною продуктивністю).
- Здебільшого достатньо просто перекомпілювати програму під певну комп’ютерну архітектурну та операційну систему.
- На початку 1960-х років було створено перші мови із динамічною типізацією — APL і SNOBOL.
Як уже згадувалося у вступі, окремий комп’ютер має свою певну машинну мову (далі ММ), йому пропонують виконання вказаних операцій над обумовленими ними операндами, тому ММ є командною. Однак деякі сімейства ЕОМ (наприклад, ЄС ЕОМ, ІВМ/370/ та ін.) мають єдину ММ для ЕОМ різної потужності. У команді кожної з них повідомляється інформація про місцезнаходження операндів і тип виконуваної операції. Використання цих мов не залежить від типу обчислювальної машини. Основою їх служить алгоритмічна мова, яка обумовлюється завданням алфавіту, точним описом його синтаксису (граматики) і семантики.
Лямбда-числення згодом здійснило вплив на проєктування мов програмування[5]. У розвитку інструментального програмного забезпечення (т. Е. Програмного забезпечення, що служить для створення програмних засобів в будь-якій проблемній області) розглядають п’ять поколінь мов програмування (ЯП). Мови програмування як засіб спілкування людини з ЕОМ від покоління до покоління покращували свої характеристики, стаючи, все більш доступними в освоєнні непрофесіоналам. З розширенням сфери застосування обчислювальної техніки виникла необхідність формалізувати представлення постановки й розв’язання нових класів завдань. Необхідно було створити такі мови програмування, які, використовуючи в цій області позначення й термінологію, дозволили б описувати необхідні алгоритми розв’язання для поставлених завдань.
Четверте Покоління[ред Ред Код]
зосередитися на основних особливостях алгоритму.
Практично кожний тип комп’ютера має власну мову програмування низького рівня. Одна й та сама програма не могла виконуватися на комп’ютері іншого типу, що суттєво обмежувало обмін програмами. Наприкінці 1940-х — початку 1950-х років застосовували інтерпретовані системи кодування, коли певні команди мови програмування кодували числами, які вже інтерпретувалися машинним кодом. Ці системи називалися «автоматичним програмуванням» і були простішими для програмування, ніж машинні коди, але могли мати значно меншу (до 50 разів) швидкодію, через що перевагу часто надавали машинним кодам. До таких систем належали — Short Code для BINAC (1949) і UNIVAC I (1952), Speedcoding[en] для IBM 701, розроблена Джоном Бекусом у 1954 році. Третє покоління ЯП починається з появи в 1956 р першого мови високого рівня – Fortran, розробленого під керівництвом Дж.
Вони зручні у використанні для широкого кола користувачів і не вимагають від них знання особливостей організації функціонування ЕОМ і ВР. В основному макрос призначений для того, щоб скоротити запис вихідної програми. Компонент програмного забезпечення, що забезпечує функціонування макросів, називається макропроцесором.
Презентація На Тему: “класифікація Мов Програмування”
ній широко поширені різні правила умовчання,
Тобто, такі мови орієнтованіна конкретний тип процесора і враховують його особливості. Перші мови програмування з’явилися задовго до появи перших комп’ютерів.
написані на таких мовах програмування, представляють собою лінійні
Мови програмування поділяються на мови високого і низького рівнів. Мови програмування можуть бути реалізовані як компільовані та інтерпретовані. 2014 року презентовано перший офіційний реліз мови програмування Crystal[9]. Тоді ж Borland і Apple незалежно створили об’єктно-орієнтоване розширення мови Pascal — Object Pascal. 1976 року випущено мову для статистичного програмування S, на базі якої 1993 року створено R.
Реалізацією мови зайнялися і здійснили її лише в 1998—2000 роках[6]. Семантика – смисловий зміст конструкцій, речень мови, семантичний аналіз – це перевірка смисловий правильності конструкції. Наприклад, якщо ми в вираженні використовуємо змінну, то вона повинна бути визначена раніше за текстом програми, а з цього визначення може бути отриманий її тип. Виходячи з типу змінної, можна говорить про допустимість операції з даної змінної. Семантичні помилки виникають при неприпустимому використанні операцій, масивів, функцій, операторів та ін.
Мови програмування високого рівня – це такі мови, які максимально наближені до розмовних мов, зручні та зрозумілі користувачам. Використання https://deveducation.com/ символічних адрес — перший крок до створення МСК. Команди ЕОМ замість реальних (фізичних) адрес містять символічні адреси.
їх розробці допускається набагато менше. При цьому програмісти отримали можливість не
Непроцедурні мови ефективні для програмування пошуку даних у великих обсягах інформації, а також програмування задач, процес розв’язання яких неможливо описати (переклад, розпізнавання образів). У цих мовах сама процедура пошуку розв’язку вбудована в інтерпретатор мови. До них належать мови функціонального і логічного програмування.
Мови програмування низького рівня (машинно-орієнтовані) – такі, у яких принципи керування і структура даних безпосередньо відображають архітектуру ЕОМ.
Необхідність забезпечення оперативної взаємодії з користувачем зажадала збереження в нам’яті ЕОМ копії вихідної програми навіть після одержання об’єктної програми в машинних кодах. При внесенні змін у програму з використанням діалогової мови система програмування за допомогою спеціальних таблиць установлює взаємозв’язок структур вихідної й об’єктної програм. Це дозволяє здійснити необхідні редакційні зміни в об’єктній програмі. Подібні мови одержали назву високорівневих мов програмування.